Докса

ПРОСТОРОВИЙ ПОВОРОТ: ХРОНОТОПНІСТЬ БУТТЯ

2024-06-27T18:49:49+03:00

В статті аналізуються проблеми методологічної реконструкції сучасної філософії, що відбуваються в рамках філософських «поворотів», одним з яких є «просторовий поворот». Зазначається, що трансформаційні вектори методологічних реверсій (онтологічний, лінгвістичний, іконічний, теологічний, перформативний, медіальний, антропологічний, риторичний, наративний, просторовий повороти) вносять якісні зміни в формат класичної філософської парадигми. Так, просторовий поворот спонукає до переосмислення концептів «простір», «топос», «локус» в філософській традиції, виводить простір на рівень визначальної системи координат буття поряд з часом. Просторовий поворот стає фундаментальним підґрунтям зміни картини світу, з урахуванням якої розгортаються й інші філософські реверсії.

Автор зазначає, що сама ідея повороту в сучасній філософії постає черговою історичною спробою змінити методологічні орієнтири філософського знання. Оскільки періодично заклики до «повороту» з’являються в рамках філософських теорій (наприклад, «назад до природи», «назад до Канта», «до Фрейда», «до самих речей», «до досократиків», «до міфу»). Проте «просторовий поворот» стає однією з фундаментальних умов якісної зміни методологічного апарату сучасної філософії.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРОСТОРУ

2024-06-27T18:49:52+03:00

В статті наголошується увага на процесі цифровізації, який притаманний для сучасної культури. Висвітлюються актуальні цифрові проєкти, які виникли упродовж останніх років в Україні.

ПИТАННЯ ПРО ПРЕДМЕТНУ ПРИНАЛЕЖНІСТЬ ПРАВДОПОДІБНИХ МІРКУВАНЬ

2024-06-27T18:49:54+03:00

У дослідженні ставиться питання про предметну приналежність правдоподібних міркувань. Традиційно логіка вважається дисципліною, що вивчає правдоподібні міркування, включаючи аналогію та індукцію. Проте евристика, теорія ймовірності та евристична логіка як гібрид логіки та евристики також претендують на вивчення правдоподібних міркувань. Претензії цих чотирьох дисциплін можна пояснити тим, що серед науковців та філософів немає загальноприйнятих визначень понять «ймовірність», «логіка» та «евристика», а отже, немає чітко визначених дослідницьких сфер, до яких ці дисципліни (теорія ймовірностей, логіка та евристика відповідно) застосовуються, з огляду на відсутність єдності серед науковців і філософів як у межах, так і поза межами їхніх власних дисциплін. Відсутність єдності серед науковців і філософів можна пояснити розмаїттям підходів, течій, шкіл, традицій і тенденцій, величезними обсягами даних, а також всілякими розширеннями, інтервенціями та диференціаціями самих дисциплін.

БАЄСОВА СТАТИСТИКА В ГУМАНІТАРИСТИЦІ ХХІ СТОЛІТТЯ

2024-06-27T18:49:57+03:00

В даній статті розглядається взаємодія точних наук з сучасною гуманітаристикою на прикладі використання баєсової статистики для вирішення складних та об’ємних завдань, що постають перед філософами, культурологами, культурними антропологами та археологами. Окреслено межі, напрямки та тенденції розвитку сучасних досліджень, підкреслена актуальність та відзначені перспективи баєсової статистики в дослідженнях буддистської сакральної пластики.

КАРЛ БАРТ: ЕТИКА СВОБОДИ ПЕРЕД БОГОМ

2024-06-27T18:49:59+03:00

Етика Карла Барта є своєрідною етикою божого наказу. Його основна передумова полягає в тому, що Слово Боже через Одкровення і Ісуса Христа є наказом Бога людині щодо шляху свободу. К. Барт наголошує на «безкінечній якісній відмінності» між Богом і людиною, але одночасно, підкреслює «людяність Бога» в Ісусі Христі, через якого людина спроможна досягти такої свободи. Людська свобода – це не вибір життєвої альтернативи, а вибір вдячності і підпорядкування Богові. Свобода людини означає для К. Барта перебування у суверенній свободі Бога. Бог не тільки джерело людської свободи, але одночасно об’єкт і мета людини. Природня свобода людини, яка була загублена через гріх, віддаляє людину від Бога і від самої себе. Тому свобода людини поставлена К. Бартом у залежність від віри в Бога і слідування Ісусу Христу: людина не може мати природньої свободи і духовності, не маючи божественного Духа. Християнська віра – це відповідь на вирок Бога. Вільна людина – це творіння і партнер Бога, і несе відповідальність перед Богом за свою свободу. Така відповідальність має виражатися у любові до Бога і ближнього, і набувати риси людяності, тієї людяності, яку мав Ісус Христос. Людина отримує справжню свободу лише через благодать, від вільного людяного Бога в Ісусі Христі. К. Барт відкидає модерністську тенденцію зводити Бога до інструменту самореалізації людини, навпаки, визнається абсолютна дія Бога в здобутті свободи людини.

«НОВА ВІЗУАЛЬНІСТЬ», ОБРАЗ І УЯВА В КОНТЕКСТІ NEW MEDIA ART

2024-06-27T18:50:01+03:00

В публікації розглядається специфіка образу, уяви і формування «нової візуальності» в контексті розвитку New Media Art. Аналіз проблеми здійснюється на двох рівнях: а) концептуальні пошуки теоретиків медіафілософії, які проголосили іконічний поворот в сучасній культурі та мистецтві; б) арт-проекти сучасних художників, які працюють в сфері мистецтва нових медіа (техноарт, біоарт, software art тощо). Сучасна філософія у світлі нових тенденцій та соціокультурних практик осмислює проблеми відповідності між образом і оригіналом, репрезентації, кризи поняття Образу в сучасному мистецтві. Йдеться про формування new media narrative, який здатен досліджувати нові композиційні можливості, пропоновані, наприклад, комп’ютерною базою даних. Окреслені базові принципи нових медіа: модульність, автоматизація, мінливість, транскодування тощо.

СУЧАСНИЙ МУЗЕЙ ЯК КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОСТІР: КОНЦЕПЦІЯ РАДИКАЛЬНОЇ МУЗЕОЛОГІЇ КЛЕР БІШОП

2024-06-27T18:50:04+03:00

Стаття присвячена вивченню динамічних змін у сучасної музеології щодо основних функцій, структури, комунікаційних аспектів, концептуального та змістовного наповнення сучасних музеїв. Автори особливу увагу звертають на концепцію радикальної музеології сучасної британсько-американської мистецтвознавиці та культурологині Клер Бішоп. Вона виокремлює три існуючі моделі музеїв, остання з яких і є радикальною моделлю. Радикальна модель відрізняється від двох інших інтерпретацією та використанням терміну «сучасність». Сучасне вказує не тільки на стиль або період, скільки на ствердження теперішнього моменту. В музейної практики принциповим є протиставлення термінів «modern art» і «contemporary art». Останнє на відміну від концепту «modern art» стверджувало значущість актуального моменту. У статті приділено значну увагу застосуванню імерсивних технологій у сучасній музейній роботі; розглядаються різні нові музейні практики, де присутні риси радикального ставлення до формування сучасних експозицій. Демонструється суттєва близькість концептів «колекціонер» у філософії культури Вальтера Беньяміна та «куратор» в теорії радикальної музеології Клер Бішоп.

ANT ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОЛІ МИСТЕЦТВА

2024-06-27T18:50:07+03:00

Пояснити природу такого складного явища, як мистецтво, намагалися мислителі та вчені протягом більш ніж двох з половиною тисячоліть. Вони розглядали цей феномен з різних точок зору: естетичної, філософської, психологічної та інших. Соціологічний інтерес до вивчення структури мистецтва та його функцій у суспільстві виник приблизно в другій половині ХІХ століття. Але ці дослідження в основному обмежувалися виявленням відносин між мистецтвом та суспільством у певний історичний період. Акторно-мережева теорія, яка стала самостійним методом дослідження трохи більше тридцяти років тому, пропонує принципово нову концепцію світу, як мережі взаємовідносин між однаково важливими учасниками побудови дійсності. Застосування основних положень ANT до мистецтва дозволить побачити в ньому дієвого актора соціальної мережі, який може визначати, змінювати та спрямовувати напрямок розвитку суспільства, а також чинити опір його провладним силам.

ДЕСТРУКЦІЯ В МИСТЕЦТВІ ХУДОЖНИЦЬ УКРАЇНСЬКОГО АВАНГАРДУ

2024-06-27T18:50:10+03:00

Деструкція є характерною межею всіх переломних етапів в історії культури, науки, філософії та мистецтва. Авангард, по суті, є певним породженням і, разом з тим, наслідком деструкції. Деструкція розглядається художницями авангардистками як необхідний крок до безмежної свободи особистості. Поняття «деструкція» в теоретизуванні авангарду є руйнуванням традиційних консервативних уявлень про соціальні ролі людини. Деструкція постає в сучасній все ще поставангардній культурі як своєрідна філософська гра, театр. Ролі цієї гри були зумовлені ще в період «панування» ідей і концепцій художнього класичного авангарду початку двадцятого століття. Деструктивність, як це не парадоксально, була одним з етапів утвердження авангарду і, разом з тим, показом утопічності його ідей і, нарешті, занепадом. Деструктивність, як знищення будь-яких проблисків інакомислення, пізніше відбилася в диктаторстві культури радянського простору.

TOPOS ET UTOPOS: ДО УРБАНІСТИЧНОГО ПРОЕКТУВАННЯ

2024-06-27T18:50:12+03:00

Стаття присвячена дослідженню концепції topos та utopos в контексті урбаністичного проектування. Висвітлено їх історичний контекст, основні принципи та вплив на сучасну практику міського дизайну. Сучасне місто є не лише простором для життя та праці його мешканців, а й полем для реалізації урбаністичних проектів, котрі намагаються втілити у життя ідеї, які ще недавно здавалися утопічними. Досліджено приклади утопічних проектів та їх вплив на розвиток міських просторів, висвітлено можливості та виклики, які вони представляють для урбаністів і архітекторів.

КОНЦЕПТ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ У НОРМАТИВНО-ПРАВОВОМУ ПОЛІ УКРАЇНИ (ФІЛОСОФСЬКІ ВИМІРИ)

2024-06-30T11:50:28+03:00

Стаття аналізує концепт культурної політики в нормативно-правовому полі України, визначаючи важливість формування та розвитку правових засад у сфері культури. Досліджується хронологічний розвиток законодавства в цій галузі, виділяючи три ключові етапи. Робота також підтверджує гіпотезу щодо періодизації трансформацій нормативно-правового корпусу, який формує засади культурної політики в Україні. Для кращого виявлення асинхронності пропонується використовувати хронологічно-дискурсивну модель синхронізації, що враховує запізнення нормативно-правових процесів порівняно з актуальними подіями та тенденціями реальності, яку висвітлює культурна політика.

МІФОЛОГІЧНІ ОБРАЗИ У СУЧАСНІЙ ІНДІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

2024-06-27T18:50:15+03:00

Ця стаття присвячена «новій індійській міфотворчості» – саме таким терміном ми позначили літературні твори письменників 21-го століття, в яких спостерігається трансформація індійського міфу. На прикладі аналізу реінтерпретацій «Рамаяни» сучасними індійськими письменниками Кавітою Кане, Амішем Тріпаті та Девдаттом Паттанаїком ми виділили основні соціокультурні функції міфу в сучасній індійській літературі. Серед них: функція збереження традиційної та культурної пам'яті, функція інновації та креативності та компенсаторна функція. У таких творах відбувається свідома редукція, що є наслідком спрощення текстів. Незважаючи на те, що «нова індійська міфотворчість» пропонує матеріал для рефлексії та аналізу, вона дає псевдо-духовне розуміння філософських аспектів індуїзму, так як підносить стародавні цінності масовому споживачеві, виходячи з потреб нашого часу.

ПОЕТ І КАПСУЛА. МАРГІНАЛІЇ ДО ЕСЕ ЙОСИПА БРОДСЬКОГО «СТАН, ЯКИЙ МИ НАЗИВАЄМО ВИГНАННЯМ»

2024-06-27T18:50:27+03:00

У статті інтерпретується есе Йосипа Бродського «Стан, який ми називаємо вигнанням». Своєрідність цього есе чималою мірою зумовлена особливим символічним образом поета і мови в їхній нероздільній пов'язаності. У випадку поета вигнання і супутні йому обставини безпосередньо пов'язані із самим способом існування у світі, із самою природою вигнанця в найглибшому сенсі цього слова – з мовою, у царині якої поет безпосередньо перебуває. Вигнання в цьому випадку діє як свого роду тригер, який пробуджує і спонукає поета усвідомити мову в її особливому статусі – як символічне тіло: як капсулу, своєрідний кокон чи материнське лоно. Іншими словами, мова виступає як особливий, специфічним чином облаштований життєвий світ. Вигнання не применшує поета, але випробовує, перевіряє, виявляє, зрештою, його власну міру щодо світу і мови. Життєвий світ поета, його рідна мова, носієм якої він є, дає змогу, незалежно від часу й місця, збудувати дім – створити вірш. Онтологія творчої людини – це не тільки її власне духовне тіло, її твори, її думки, її мрії, а й оточуючий її світ культурних смислів, що дає їй духовну поживу і підтримку.

ПЕРЕДМОВА ДО ПЕРЕКЛАДУ РОЗДІЛУ VII КНИГИ ВЕРНЕРА ЄГЕРА АРІСТОТЕЛЬ. ОСНОВИ ІСТОРІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ

2024-06-27T18:50:43+03:00

Книга Вернера Єгера Арістотель. Основи історії його розвитку стала значною подією у історії дослідження Арістотеля. Ця книга визначила загальний хід розвитку та напрямок пошуку дослідників Арістотеля та стародавньої грецької філософії на сто років. Дана публікація представляє переклад сьомого розділу цієї книги, присвяченій історії створення Арістотелем свого найбільш вагомої роботи – Метафізики. Автор показує, що Арістотель, спочатку вважав себе платоніком та послідовником Платона і перший варіант Метафізики був присвячений уточненню низки положень платонізму. Пізній варіант носив інший характер, в ньому Арістотель вже свідомо протиставляв власний погляд як філософії Платона, так і його спадкоємцям по Академії.

АРІСТОТЕЛЬ. ОСНОВИ ІСТОРІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ. РОЗДІЛ VII. ПОХОДЖЕННЯ МЕТАФІЗИКИ

2024-06-27T18:50:47+03:00

У сьомому розділі Вернер Єгер розглядає історію створення Арістотелевої Метафізики. Автор наполягає на тому, що Метафізика не є єдиним твором, який автор творив і останні роки життя і не встиг закінчити. Він проголошує, що Метафізика – це збірка текстів різних років, різних періодів життя Арістотеля, об’єднаних редакторами за змістом. Тобто Метафізика складається з певних шарів, які можливо розподілити за хронологією та висловленою в них філософською позицією. Автор робить ретельний текстовий та змістовний аналіз для доведення свого ствердження. Він припускає, що сам Арістотель міг використовувати свої ранні нотатки в пізній період та включати їх в корпус своїх пізніх лекцій з Метафізики. Разом з тим, корпус сучасної Метафізики містить частини, які аж ніяк не належать самому Арістотелю.

ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКА СПАДЩИНА А. Г. ГОТАЛОВА-ГОТЛІБА НА ТЛІ ФІЛОСОФСЬКИХ ТРАДИЦІЙ 1920–1940 РР.

2024-06-27T18:50:30+03:00

У статті аналізуються історико-філософські праці історика та педагога А. Г. Готалова-Готліба (1866–1960) періоду 1920-х–1940-х рр., присвячені дослідженню історії та філософії педагогіки ХІХ – початку ХХ ст. Показуються їхній творчий, оригінальний, самобутній характер та підкреслюється їхнє значення для історії філософії та культури другої чверті ХХ ст. На прикладі аналізу історико-філософської спадщини А. Г. Готалова-Готліба розглядається процес розвитку філософії в одеському професійному університетському та академічному середовищі зазначеного періоду. Виявлено особливості підходів до питань філософії науковцем та з’ясовано роль і значення його історико-філософських ідей для сучасної філософської думки.

ШЛЯХ ФІЛОСОФА ЯК ПРЕДМЕТ МЕТАФІЛОСОФІЇ: ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ М. ПОПОВИЧА

2024-06-27T18:50:33+03:00

Стаття присвячена пам’яті відомого українського філософа М. В. Поповича. Зроблена спроба характеристики типу філософського мислення цього філософа. Філософські погляди та інтереси розглядаються як такі, що мають певний шлях свого розвитку (еволюції). У межах метафілософського підходу автор намагається дослідити певні закономірності філософського пізнання у його, так би мовити, онтогенезі. Деякі з цих закономірностей мають ознаки, що наближають їх до характеристик типологічних об’єктів.

ТРАНСПАРЕНТНИЙ ЕМАНУЕЛЬ. Е. КАНТ І В. ШИНКАРУК: КРЕАТИВНІСТЬ ГЕРМЕНЕВТИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

2024-06-27T18:50:38+03:00

Мудруваті тексти німецької класичної філософії переказувались з метою їхньої адаптації для непідготовленого читача багато разів. Володимир Шинкарук у своїй книзі про Канта, що вийшла п’ятдесят років тому та не втратила своєї актуальності не просто переказує «Критику чистого розуму», а дає її герменевтичну інтерпретацію. Креативне тлумачення ним основної роботи Канта оявнило ті її смисли, які у переказі передати неможливо. В. Шинкаруком було, по суті, створено новаційний концентрований смисловий контент, який відрізняється від оригіналу цілковитою транспарентністю. Завдяки цьому автор читає лекції для аспірантів інститутів НАН України, у результаті чого вони засвоюють базові ідеї Канта і без спеціальної підготовки. У статті роз’яснюється значення ключових термінів філософії Канта, розповідається про структуру «Критики чистого розуму», аналізуються роль пізнавальних засобів на рівні трансцендентальних естетики, аналітики та діалектики.

Особливу увагу присвячено спростуванню марксистського викривлення вчення Канта про річ-у-собі як форми агностицизму. Показано смисл кантівського постулату про обмеження розуму для того, щоб дати місце вірі та причину формулювання ним свого категоричного імперативу.

Статтю написано на методичну допомогу аспіранта для підготовки до складання кваліфікаційного іспиту з філософії, але вона може бути цікава всім, хто хоче скласти первісні уявлення про філософське вчення Канта.

ФІЛОСОФІЯ ЧАСУ У «СКОВОРОДІАНІ» ОЛЕКСАНДРА КИРИЛЮКА

2024-06-27T18:50:40+03:00

Ця публікація присвячена «Сковородіані» відомого українського філософа Олександра Кирилюка (Одеса), який створив цілий корпус робіт на теми творчості українського «мандрівного філософа». В центрі уваги творчо реконструйована нашим сучасником філософія часу Григорія Сковороди, яка представлена в монографії «Християнська філософія вічності та часу у творах Григорія Сковороди» та інших публікаціях. Експлікується оригінальна типологія часів, синтезована автором на підставі аналізу творів Сковороди: життєвий час, час світла і час пітьми, сакральний час, есхатологічний час, час-руйнівник, еталонний астрономічний час, час видимої та час невидимої натур тощо. Темпоральна модель, яку репрезентує О. Кирилюк, співвідноситься з його новаторською ідеєю про те, що у вченні Григорія Сковороди міститься не «три світи», а набагато більше. Сучасний філософ співвідносить вчення Сковороди з полімондіалізмом, принципом множинності світів.