Докса

ФІЛОСОФІЯ КАНТА В МЕЖАХ ВЕЛИКОГО ЧАСУ: ДО 300-Ї РІЧНИЦІ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ (Частина 1)

Олексій Роджеро — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

Розгляд кантівського філософського вчення здійснюється в межах метафілософського підходу, розробленого автором, що передбачає опис, аналіз та оцінку будь‑якого філософського вчення (системи) як точки перетину й результату взаємодії низки різноманітних чинників (соціо‑культурних, логіко‑теоретичних, екзистенційних тощо). Цей підхід конкретизується через введення своєрідної «параметричної» моделі аналізу результатів філософської думки. Особлива увага приділяється ключовому поняттю філософії Канта – «речі в собі». (Тут публікується перша частина цієї праці).

«ЕКСПЕРИМЕНТ ЧИСТОГО РОЗУМУ» ІММАНУЇЛА КАНТА

Костянтин Райхерт — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена розкриттю специфіки поняття «експеримент чистого розуму», запропонованого Іммануїлом Кантом у передмові до другого видання книжки «Критика чистого розуму». Кант розглядав експеримент чистого розуму як синтетичний метод метафізики, такий, що можна розглядати як науковий метод, якщо вважати метафізику справжньою наукою спекулятивного розуму. Цей метод передбачає висунення припущення, яке може привести до революції в метафізиці та зробити метафізику справжньою наукою, через яку розум зможе пізнавати світ, подібно до математики чи фізики (природознавства). Суттю експерименту чистого розуму є розрізнювання між речами як явищами, тобто предметами досвіду та розсудку, та речами в собі, які, попри те, що є непізнаваними, дають підґрунтя для принципу безумовного, що гармонізує частини людського пізнання.

ЧИ ВІДПОВІДАЮТЬ ОСНОВНІ КАТЕГОРИЧНІ ІМПЕРАТИВИ КРИТЕРІЯМ І. КАНТА? ІРОНІЧНА ПРОЕКЦІЯ

Олександр Кирилюк — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

Основні категоричні імперативи розглянуто під кутом зору кантівських критеріїв їхньої оцінки, а саме, універсальності неупередженості та раціональності. З’ясувалося, що жоден з них цим критеріям не відповідає, тобто, ці імперативи є неуніверсальними, упередженими та раціонально необґрунтованими. Ще один недолік відомих категоричних імперативів полягає у тому, що їх дотримання не виключає аморальних вчинків, що показано на прикладах, побудованих на провокативній іронії. Відсилка на ці приклади у тексті дані у фігурних дужках.Основні категоричні імперативи розглянуто під кутом зору кантівських критеріїв їхньої оцінки, а саме, універсальності неупередженості та раціональності. З’ясувалося, що жоден з них цим критеріям не відповідає, тобто, ці імперативи є неуніверсальними, упередженими та раціонально необґрунтованими. Ще один недолік відомих категоричних імперативів полягає у тому, що їх дотримання не виключає аморальних вчинків, що показано на прикладах, побудованих на провокативній іронії. Відсилка на ці приклади у тексті дані у фігурних дужках.

І. КАНТ І ГУМАНІТАРНІ НАУКИ

Олександр Афанасьєв — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

В статті обґрунтовується думка, що сформульований Кантом ідеал науковості і ідея двох світів буття людини вплинули на сучасний стан гуманітарного знання, де розрізняються гуманітаристика і гуманітарні науки.

БРЕХНЯ ЯК НЕПРИПУСТИМА ЖОРСТОКІСТЬ У ТЕОРІЇ КАНТА

Наталія Бородіна — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядаються межі неприпустимої жорстокості (нелюдського, негідного людини) у Канта і чи відповідає брехня цим межам. Проведене дослідження показало, що парадокс «Вбивці у дверей» значно дискредитував етичне вчення Канта (Кант відповів, що не можна брехати навіть вбивці, який прийшов вбивати твого друга) і навіть призвів до звинувачень Канта в пособництві Голокосту, але теорія Канта не припускала завдання шкоди живим істотам (за Кантом, обов’язком людини є збереження людської природи) і повага до гідності людини, а брехня є як раз відмовою від гідності, тому має вважатися неприпустимою нелюдською жорстокості по відношенню до себе та до інших.

ЩОДО НАУКОВОЇ СКЛАДОВОЇ СВІДОМО НЕНАУКОВОЇ КАРТИНИ СВІТУ

Сергій Шевцов — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

Стаття пропонує аналіз казки зі збірки 1001 ночі як приклад можливості виокремлення специфічної картини світу, яку цей текст містить. Наявність у тексті казки картини світу, яка може вважатися науковою, обумовлена тим фактом, що така картина світу заснована на певному праворозумінні, вона може дати певну інформацію про правову та соціальну орієнтацію того часу (ісламське право часів мамлюцького султанату у Єгипті), що веде до можливості встановити основні онтологічні засади сприйняття світу того часу. Особливість ісламського права дозволяє розглядати його як науку, яка поєднує соціальний світ із загальним устроєм всесвіту. Аналіз показує, що тогочасне розуміння всесвіту вбачає прямі причинні зв’язки між матеріальним (і соціальним) світом та вищим світом (Богом). Ці світи утворюють єдиний простір, хоча їхня єдність не доступна безпосередньому спогляданню. Казка, вірогідно, створена з метою затвердження певної ідеології. Головна мета такого тексту полягає в поширенні погляду, що виконавчі інститути мамлюцького султанату діють в повній узгодженості з ісламським правом та волею Бога. За нібито звичним кримінальним сюжетом розгортається намагання влади затвердити свою легітимність через доведення того факту, що її виконавчі органи діють відповідно до волі вищих сил.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ ПОСТМОДЕРНУ Й ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Марія Кашуба, Алла Сініцина — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

Привернута увага до найважливіших проблем розвитку сучасної української культури Однією з перших є наявність внутрішньої свободи творця культури, що не завжди уникає внутрішньої цензури. Особливо актуальна при цьому моральна відповідальність. Ця проблема пов’язана з відсутністю зовнішнього диктату, тиску певної ідеології, до якої звикло середнє покоління творців культури. Нині потребує уваги весь спадок національної культури, який належить об’єктивно аналізувати. Наголошена необхідність десакралізації культури, що пов’язана з проблемою сім’ї, національної церкви й освіти. Проблемою є й увага до Іншого, сприйняття розмаїття поглядів у межах національної культури, а також подолання провінціалізму, що є комплексом колоніального мислення.

РЕ-ЕНЧАНТМЕНТ У ДОБУ ПОСТНОСТАЛЬГІЇ: ТРАНСФОРМАЦІЇ САКРАЛЬНОГО В ПОСТСЕКУЛЯРНІЙ КУЛЬТУРІ

Іван Маслов — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджується феномен ре-енчантменту в культурному полі пізньої модерності як реакція на втрату стабільних символічних структур. Запропоновано трактування ре-енчантменту не як повернення трансцендентного, а як культурну техніку репрезентації сакрального в умовах постсекулярності. Аналіз охоплює три модуси ре-енчантменту – онтологічний, естетичний та симулятивний – із акцентом на їхню взаємодію з постностальгією, меморіальними практиками, неоритуальними формами та ідеологічними інструментами сакралізації. Особлива увага приділяється українському контексту, де ностальгія та сакральне набувають статусу культурно-політичних механізмів у ситуації війни та травматичної втрати. Методологічно стаття поєднує критичний аналіз дискурсу, феноменологію культури та естетичну теорію. Показано, що ре-енчантмент функціонує як структурно амбівалентне явище – між символічною компенсацією і програмованою симуляцією сенсу.

САКРАЛЬНІ ТЕКСТИ ЯК ДЖЕРЕЛО БУДДИСТСЬКОЇ ЗОБРАЖАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ: ЯПОНСЬКИЙ ІКОНОМЕТРИЧНИЙ КОРПУС

Крістіна Золотарьова — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

Буддистська сакральна пластика базується на класичних священних текстах буддизму, які налічують сотні років свого існування та трансформацій. Потреба у створенні таких текстів-інструкцій була продиктована необхідністю зберегти й передати традицію та майстерність (waza no denshō, 技の伝承), зокрема й для відтворення ритуалу створення образів (сакральних скульптур), від вчителя до учня (shishi sōjō, 師資相承). Іконометричні тексти присутні в культурах більшості країн, де був поширений буддизм, але через їхню велику кількість та зміст доречніше досліджувати їх відповідно до країни поширення. У даному випадку (в першій публікації із серії) – це японський корпус, до якого входять: «Сьосецу фудокі» (諸説不同記, IX–X ст.), «Дзюккансьо» (十巻抄, XII ст.), «Бессон дзаккі» (別尊雑記, XII ст.), «Какудзенсьо» (覚禅抄, ХІІ-XIII ст.) та «Асабасьо» (阿娑縛抄, ХІІІ ст.).

ПРИРОДА ІДЕЇ ПОРЯДКУ

Ілля Москвін — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті здійснюється огляд ідеї порядку і його природи як засадничого принципу організації буття. Автор обґрунтовує позицію, згідно з якою порядок не є похідною мислення чи мови, а виступає іманентною природою дійсності, що передує будь-якому пізнанню й існуванню та формує саме буття. Розглядаються різні способи розуміння потенційної природи порядку – онтологічний, гносеологічний, лінгвістичний та релігійний – з метою оглянути можливі простори для визначення природи порядку. У дослідженні припускається, що порядок та його природа не просто атрибут дійсності, а й передумова її актуалізації. Дійсність і людина обмежені даним порядком. Відповідно до цього, позначається, що природа порядку має універсальні категорії, які конституюють будь-яку дійсність і буття. Однак, оскільки ця природа за межами допустимих позначень, пізнати її можливо лише за умови зміни способу дослідження. А саме – необхідно відійти від логіки як основного методу викриття та відтворення «схованого» порядку, адже вона обумовлена самим же порядком.

ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗРОБКИ СИСТЕМ ПІДТРИМКИ РІШЕНЬ У МЕДИЦИНІ

Вікторія Ляшенко — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті здійснено філософсько-методологічний аналіз проблем, що виникають на етапах розробки та функціонування систем підтримки рішень (СПР) у медицині. Наголошено, що хоча СПР істотно полегшують клінічну практику, забезпечують підтримку в діагностиці, лікуванні та зменшенні помилок, їхня ефективність значною мірою залежить від концептуальних засад, закладених у структуру системи. Увагу зосереджено на п’яти ключових компонентах СПР (базі знань, інтерфейсі, методах вирішення задач, пояснювальній здібності та здатності набувати знання) та проаналізовано гносеологічні та методологічні труднощі, пов’язані з кожним із них. Розглянуто питання обґрунтованості знання, узгодженості термінології, ролі експертної оцінки, проблеми формалізації та оновлення інформації. Зазначається необхідність міждисциплінарного підходу до створення СПР. Окреслено напрямки подальших досліджень у розвитку СПР та показано, що філософсько-методологічне забезпечення є не лише теоретично значущим, а й практично необхідним для побудови надійних і адаптивних СПР у сучасній медицині.

МІФ ЯК ФОРМА ПРОЄКТИВНОСТІ: НЕОКАНТІАНСЬКА КОНЦЕПЦІЯ Е. КАССІРЕРА

Ірина Сумченко, Віталія Готинян-Журавльова — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджується філософська інтерпретація міфотворчості в межах неокантіанської концепції Е. Кассірера, де міф розглядається як форма проєктивності – символічна структура, за допомогою якої суб’єкт активно проєктує смисл на реальність, а не пасивно відображає її. Також аналізуються ключові характеристики міфу, такі як його емоційна інтенсивність, наративна структура та метафорична природа. Особливу увагу приділено актуальності концепції Е. Кассірера для аналізу сучасних явищ, зокрема політичної міфології та міфотворчості в цифрову добу, демонструючи її інструментальну цінність для розуміння сучасних символічних структур.

КРИТИЧНА РЕЦЕПЦІЯ П. М. БІЦИЛЛІ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ШПЕНГЛЕРА

Ніна Ковальова, Віктор Левченко — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянута науковий доробок П. М. Біциллі, який значний час своїй діяльності викладав в університеті та інших вищих навчальних закладах Одеси. Акцентуються його концептуальні положення, що перебували у тренді тих змін, які відбувались в царині гуманітаристиці протягом ХХ століття, в науках про культуру зокрема. Автори звертають увагу на методологічні розробки Біциллі, який стверджує необхідність позбавлення від спекулятивних конструкцій, з одного боку, та позитивістського спрощення в дослідженнях культури. Він будує своєрідну концепцію морфології культури, перегукуючись тим самим з культурно-історичними поглядами О. Шпенглера. Біциллі піддає критичному аналізу концептуальні засади філософії культури Шпенглера і одночасно спирається на елементи категоріального апарату, що використовує Шпенглер. До статті додаються авторські переклади українською двох рецензій Біциллі на основні твори Шпенглера.

КОНЦЕПЦІЯ ПОЛІТИЧНОГО КАРЛА ШМІТТА

Костянтин Кіпаренко — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

Автор статті звертається до ширшого контексту, в якому поняття політичного Карла Шмітта набуває свого повного змісту, а саме до концепції політичного як такого. Концепція політичного Шмітта виходить за межі окремого поняття, тому що інтегрує критику ліберальної демократії з боку Шмітта, політичну теологію Шмітта, власне визначення поняття політичного Шмітта, а також теорії суверенітету, надзвичайного стану та партизана Шмітта. Ось – декілька ключових аспектів концепції політичного Шмітта:

Дихотомія друга і ворога: Шмітт стверджує, що політичне визначається через конфлікт, де ворог грає критичну роль у визначенні ідентичності спільноти. Ця дихотомія є динамічною, оскільки змінюється у контексті різних криз і нових загроз.

Суверенність: Суверен – це особа, спроможна приймати виключні рішення у надзвичайних ситуаціях. Для Шмітта, суверен не лише управляє, а й формує нову політичну реальність, що доповнює традиційне розуміння політичної влади.

Надзвичайний стан: Важливою складовою концепції є надзвичайний стан, який демонструє, як політичний порядок може оновлюватися завдяки кризам. Це підкреслює, що право часто підпорядковане політиці, і легітимність може виходити за межі формальної законності.

Партизанська війна: Цей новий тип конфлікту підриває традиційні уявлення про політику, вимагаючи переосмислення і механізмів підконтрольності. Партизанська війна як форма опору ставить під сумнів класичні моделі війни і миру, змушуючи політичні спільноти адаптувати свої стратегії.

МЕТАФІЗИКА СИСТЕМНОСТІ У РЕКОНСТРУКЦІЇ ГІЛОМОРФІЗМУ А. УЙОМОВА

Дмитро Ляшенко — пт, 20 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті здійснено спробу реконструкції неоарістотелівської гіломорфічної моделі в межах системної метафізики А. І. Уйомова. Через співвіднесення класичних арістотелівських причин із системними дескрипторами (концептом, структурою, субстратом) проведено симетричний аналіз класичного та теоретико-системного гіломорфізмів, що дозволяє уточнити низку проблемних аспектів класичної гіломорфної моделі зокрема логічний та онтологічний порядок причин, їх мінімальний набір, а також проблему редукції одних причин до інших. У другій частині статті особливу увагу приділено формалізації метафізичної залежності між системними компонентами за допомогою модальної логіки типу FOLS5. Це дозволяє інтерпретувати гіломорфізм Уйомова як специфічну ієрархію онтологічних залежностей, у межах якої система визначається як впорядковане ціле, що ґрунтується на функціонально-смисловому концептному ядрі. Запропонований підхід не лише демонструє сумісність уйомовської моделі з ключовими положеннями сучасної аналітичної метафізики, але й відкриває нові можливості для осмислення проблем онтологічної залежності, підґрунтування, структурного реалізму та модальної метафізики. Зокрема, логічна формалізація відношень між системними дескрипторами надає можливість строго аналітичного опрацювання філософських засад системного підходу.