Докса

«ХТО ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД ТРАДИЦІЇ — РАБ»: САКРАЛЬНИЙ ДИСКУРС І ПАРАДОКСИ ЖІНОЧОЇ СВОБОДИ

2026-03-14T10:51:51+02:00

У статті здійснюється соціально-філософський аналіз феномену жіночої свободи крізь призму сакрального дискурсу та соціокультурних практик. Досліджується амбівалентна природа релігійної традиції, яка виступає водночас інструментом нормативного обмеження (контроль над тілесністю, репродуктивністю, ієрархічна субординація) та легітимним ресурсом для реалізації жіночої суб’єктності. Автор розглядає трансформацію методів регулювання жіночої поведінки від радикальних форм патріархального насильства та жорсткої біополітики в африканських громадах до «м’яких» ідеологічних конструктів. Особлива увага приділяється парадоксам емансипації, де повернення до сакральних значень та їхня інтелектуальна реінтерпретація стають підґрунтям для набуття жінкою морального авторитету та публічного лідерства (зокрема у східних духовних практиках). На основі міждисциплінарного підходу доведено, що жіноча ідентичність формується у складній взаємодії між колективною ментальністю спільноти та індивідуальним прагненням до автономії. Жіноча свобода не є прямим наслідком відмови від традиції або включеності в неї, а виникає у взаємодії між особистим вибором і сакральним порядком. Авторка підкреслює амбівалентну природу сакрального дискурсу: він одночасно слугує механізмом обмеження і ресурсом для самореалізації, що відкриває нові перспективи міждисциплінарного дослідження на перетині філософії, гендерних студій, релігієзнавства та культурології.

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ЖІНКИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ СВОБОДИ ТА ЦІННОСТЕЙ

2026-03-14T10:51:57+02:00

У статті здійснюється соціально-філософський аналіз феномену жінки в традиційних суспільствах та добу метамодерну. Розглядається трансформація уявлень про жінку як соціокультурну цінність та суб’єкта свободи в контексті глобалізаційних процесів, зміни гендерних ролей і переосмислення традиційних норм. Особлива увага приділяється категоріям свободи, ідентичності та соціальної відповідальності як ключовим складовим феномену жінки в сучасному суспільстві. Обґрунтовується теза про те, що сучасна жінка постає не лише об’єктом соціальних змін, а й активним творцем нових ціннісних орієнтирів.

ФЕНОМЕН ЖІНКИ ЯК АРХЕТИП ГАРМОНІЇ: ДОСВІД ХОЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-03-14T10:52:04+02:00

У статті здійснюється філософсько-антропологічний аналіз феномену жіночого архетипу гармонії як символічної моделі інтеграції людського буття та культурної цілісності. Досліджується генезис уявлень про гармонію в міфологічних і філософських традиціях, зокрема у концепціях піфагорійців, Геракліта, Платона та Арістотеля, що дозволяє простежити трансформацію розуміння гармонії від космологічного принципу єдності протилежностей до логіко-естетичної категорії. Особлива увага приділяється історичному зв’язку архетипу гармонії з жіночим началом та його подальшим культурним трансформаціям у контексті розвитку патріархальних моделей суспільства. Автори аналізують сучасні зарубіжні та українські наукові підходи до проблеми жіночності у межах гендерних досліджень, постгуманістичної антропології, культурології та філософії тілесності, виявляючи методологічне напруження між конструктивістськими концепціями гендеру та підходами, що визнають універсальні архетипні структури жіночого досвіду. Обґрунтовується можливість інтерпретації жіночого архетипу не як фіксованої сутності, а як динамічного культурно-антропологічного принципу інтеграції протилежностей. Особливу увагу приділено евристичному потенціалу концепції жіночого архетипу гармонії для сучасної філософської антропології, культурології та міждисциплінарних досліджень людини. Показано можливості її застосування у холістичних підходах до розуміння особистості, культурної ідентичності та соціальних трансформацій, а також у контексті екологічного мислення та теорій складних систем. Доведено, що жіночий архетип гармонії може виступати універсальною символічною моделлю інтеграції різних рівнів людського буття та когнітивним інструментом пізнання складної реальності сучасного світу.

«ЕКОНОМІЧНА ЛЮДИНА» В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

2026-03-14T10:52:08+02:00

У статті здійснено соціально-філософський аналіз розвитку «економічної» людини через призму контекстів її історичного розвитку. Проаналізовано зміни ролі економічної людини та її впливу на соціально-економічні відносини в суспільстві та розглянуто сучасні риси притаманні економічній людині в сучасності. Показано, як змінювалась роль економічної людини від економічного егоїста, який переймається лише своїми проблемами (дослідження А. Сміта), до сучасної ролі, коли економічна людина досягає розвитку своїх підприємницьких здібностей, перетворюється на часткового володаря засобів виробництва, фактично перетворюється на працівника – оператора комп’ютерної програми, яка керує процесом виробництва та є соціально адаптованим суб’єктом, оскільки досягнення результатів праці відбувається, як правило, в колективі коли суб’єкти економічного життя є взаємозалежними одне від одного. Зроблено висновок, що економічна людина сьогодення це сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання в ньому рис працівника та власника.

ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ НА ПРИКЛАДІ КОНЦЕПЦІЇ ЕРНАНДО ДЕ СОТО

2026-03-14T10:52:13+02:00

У статті здійснено соціально-філософський аналіз тіньової економіки як соціального інституту на основі концепції Ернандо де Сото. Обґрунтовано тезу, що тіньова економіка не зводиться до суто кримінального чи девіантного явища, а постає формою масової соціальної самоорганізації та раціональною відповіддю суспільства на інституційну неефективність держави, надмірне регулювання й обмежений доступ до легальних економічних механізмів. Показано, що тіньовий сектор виконує компенсаторні, адаптивні та інтегративні функції, забезпечуючи базові потреби домогосподарств, підтримуючи економічну ліквідність і знижуючи соціальну напругу в умовах інституційної кризи. Особливу увагу приділено онтологічному та нормативному статусу тіньової економіки як простору формування неформальних норм, звичаєвого права та альтернативних моделей легітимації власності й праці. На основі історико-порівняльного аналізу досвіду Англії, США та країн Латинської Америки доведено, що легалізація тіньових практик за певних умов може виступати ресурсом інституційної еволюції та сталого економічного розвитку. У контексті України тіньова економіка розглядається як амбівалентне явище, що поєднує ризики й потенціал соціально-економічної стабілізації. Зроблено висновок про необхідність переосмислення ролі держави та меж правового регулювання з урахуванням можливостей суспільної самоорганізації.

ПРО ОНТОЛОГІЮ ІДЕЙ ПЛАТОНА

2026-03-14T10:50:03+02:00

Стаття є скороченим та переробленим викладом трьох лекцій з онтології Платонових ідей, прочитаних у рамках програми Еразмус+ в університеті Сієни. Автор пропонує ієрархічну модель онтології платонівських ідей, згідно з якою ідеї мають різний онтологічний статус залежно від своєї позиції. Ієрархія заснована на «великих родах» філософії Платона, але в цілому орієнтована за єдиним критерієм єдине–множинне. При підвищенні рівня відбувається поєднання та зменшення сутностей аж до Єдиного, яке одночасно може розглядатися як нероздільні Буття, Благо, Краса, Істина тощо; на протилежному кінці цього свого роду піраміди знаходиться нескінченна (або дуже велика) безліч окремих елементів (крапок, ліній, звуків тощо). Ідеї постають як принципи організації хаотичної множини в упорядковані єдності та рівень організації визначає онтологічний рівень ідеї. Принципами організації є інші елементи філософії Платона — ерос, діалектика, пригадування тощо. Автор розглядає також причини створення Платоном теорії ідей та її загальну характеристику.

ОДЕСЬКА ТРАЄКТОРІЯ ФОРМУВАННЯ НАУКОВИХ ІНТЕРЕСІВ Д. І. ЧИЖЕВСЬКОГО

2026-03-14T10:50:11+02:00

У статті вперше подано документальні матеріали, які розкривають маловідомі сторінки одеського періоду життя Дмитра Івановича Чижевського (1894–1977) — видатного вченого, який проявив свої інтелектуальні здібності в різних галузях гуманітарного знання. Д. І. Чижевський був помітною фігурою серед українських емігрантів-інтелектуалів, де найповніше розкрилися різні сторони його творчої натури науковця-енциклопедиста. При реконструкції одеського періоду життя Чижевського вперше репрезентовано історичні джерела, які відкладено в одному з фондів Державного архіву Одеської області. Серед документів особової справи Чижевського зберігаються прохання на ім’я ректора Новоросійського університету від 20 жовтня 1915 р. про зарахування до контингенту студентів 3 курсу історико-філологічного факультету; квитанції про сплату за навчання та слухання лекцій; записи на лекції в осінньому і весняному півріччях 1915/1916 навчального року; прохання на ім’я ректора Новоросійського університету від 13 травня 1916 р. про дозвіл на переведення до Київського університету; листування адміністрації Київського та Новоросійського університетів щодо його переведення; особисте фото цього часу та інші матеріали. Репрезентовані різноманітні історичні документи дозволяють у певній мірі детально реконструювати одеський період життя Чижевського, уточнити та прояснити деякі факти, які недостатньо висвітлювалися чи по-різному інтерпретувалися дослідниками у попередніх дослідженнях. Нововиявлені історичні джерела сприяють ознайомленню з тематикою обраних Чижевським курсів лекцій, що дає можливість розуміти наукові уподобання молодого вченого, а його інтерес до лекцій знаних професорів та їх учнів може свідчити про обізнаність та продуманий науковий вибір.

ПРОЯСНЮЮЧИ «ҐРАУНДІНГ»

2026-03-14T10:50:16+02:00

Метою статті є уточнення поняття ґраундінгу (grounding). Метафізичний ґраундінг розглядається як пояснення конститутивних відношень між фактами (а також сутностями, сущими, субстанціями та іншими об’єктами метафізичного дослідження). Воно відрізняється від таких відношень, як причинність, супервентність, логічне студіювання та обчислюваність. Ґраундінг функціонує як метафізична операція, що пояснює, яким чином певний факт (сутність, суще, субстанція або інший об’єкт метафізичного дослідження) конституюється іншими фактами (сутностями, сущими, субстанціями та іншими об’єктами метафізичного дослідження). Факти, які виступають підставами такого обґрунтування (ground), повинні включати визнання існування відповідного факту (сутності, сущого, субстанції або іншого об’єкта, що розглядається). Отже, коректний ґраундінг передбачає повний опис усіх фактів, що з метафізичною необхідністю визначають відповідний факт. Якщо ця умова не виконується, відповідне відношення доцільно характеризувати не як ґраундінг, а як квазіґраундінг.

ТРУСМЕЙКЕРИ ТА НАПРЯМЛЕНІСТЬ МЕДИЧНОГО ЗНАННЯ: ЛОГІКА, СЕМАНТИКА ТА ОНТОЛОГІЯ

2026-03-14T10:50:21+02:00

У цій статті ми пропонуємо логіко-метафізичний апарат для аналізу структури медичного знання. Медичні дослідження оперують моделями, які репрезентують складну цільову систему – пацієнта, чиї біологічні, психологічні та соціокультурні аспекти не піддаються редукції до одного рівня пояснення. Для уточнення цієї структури ми виділяємо три взаємодоповнюючі рівні аналізу: структурний, семантичний та онтологічний.

На структурному рівні відносини між моделями та цільовою системою репрезентуються через морфізми, що фіксують релевантні відповідності між медичними описами та багатогранною реальністю цільової системи. На семантичному рівні поняття напрямленості (aboutness) пояснює, як медичні твердження та моделі спрямовані на певні аспекти або варіації цільової системи. На онтологічному рівні вводиться метафізика трусмейкерів (truthmakers), щоб уточнити умови, за яких медичні твердження є істинними в конкретних емпіричних або клінічних контекстах. Запропонований апарат дозволяє інтерпретувати сучасні парадигми медичних досліджень (біомедичну модель, точну медицину та доказову медицину) не як взаємовиключні підходи, а як такі, що акцентують різні структурні, семантичні або онтологічні аспекти медичного знання. Таким чином, пропонується попереднє філософське осмислення того, як різноманітні медичні парадигми моделюють ту ж саму складну цільову систему.

ІННОВАЦІЙНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ВУЗІВСЬКОГО КУРСУ ФІЛОСОФІЇ

2026-03-14T10:50:30+02:00

Робота над цією статтею була розпочата в 2004 році. Одначе багато у чому основні викладені у ній оцінки та ідеї не втратили, як на думку автора, своєї актуальності, хоча становлять собою певний «філософський архів», цікавий з точки зору як оцінки ситуації з викладанням філософії в Україні, так і проєкту з її покращання. Вказана ситуація характеризується певною розгубленістю викладачів філософії після скасування централізованих програм радянського ґатунку, що вилилось у різні спроби заміни старих віджилих стандартів викладання філософії, котрі, тим не менш, багато у чому зберігали старий зміст курсу з наступним поверненням до централізованих міністерських програм. При цьому спільним для всіх програм філософського курсу були, як і раніше, їхня непроблемність, фрагментарність, несистемність, неісторичність та відсутність концептуальної цілісності, а також ігнорування національної специфіки українського типу філософствування. Задля усунення вказаних недоліків у статті пропонується побудова вузівського курсу на підставі фундаментальних світоглядних засад Київської школи філософії з її ключовими поняттями «людина» та «віт» на основі авторської концепції категорій граничних підстав як універсалій культури із заміною абстрактно зрозумілої людини людиною, що живе у світі, переживаючи екзистенційні пограничні ситуації.

ЕКЛЕКТИКА ЯК РІЗНОВИД ГАРМОНІЇ В КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ

2026-03-14T10:50:39+02:00

Еклектика має позитивну конотацію, коли стає гармонійною. В еклектиці гармонія реалізується через узгодженість, ритм, баланс елементів, спільну ідею, концепт, який об’єднує різні елементи в єдину систему, завдяки чому впорядковується різноманіття і попри зовнішню суперечливість, еклектичні поєднання можуть виглядати цілісно і природно.

САКРАЛЬНІ ТЕКСТИ ЯК ДЖЕРЕЛО БУДДИСТСЬКОЇ ЗОБРАЖАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ: КОРЕЙСЬКИЙ ІКОНОМЕТРИЧНИЙ КОРПУС

2026-03-14T10:51:07+02:00

Це комплексне дослідження пропонує фундаментальне переосмислення корейської буддійської іконометричної традиції, системно зміщуючи академічний дискурс від суто мистецтвознавчих або естетичних інтерпретацій. Замість того, щоб трактувати цей багатий текстовий та матеріальний корпус як просту компіляцію ремісничих евристик чи стилістичних настанов, у цьому дослідженні він розглядається як складний, висококодифікований механізм сотеріологічної інженерії та онтологічної стабілізації, застосований до сакральної матеріальності.

Простежуючи історичну траєкторію від гетерогенних прототантричних практик епохи Об’єднаної Сілли (676–935 рр. н. е.) до жорстко систематизованої ритуальної ортопраксії пізнього періоду Чосон (1392–1910 рр. н. е.), аналіз розкриває діалектичний зв’язок між текстовою кодифікацією божественної форми та її фізичним втіленням у резистентних матеріалах (камені, металі, дереві). Завдяки ретельному синтезу філологічного аналізу та методологій вивчення матеріальної релігії — із особливим фокусом на кодикології «Чосан кьон» (造像經, Сутри про створення зображень) та ритуалах внутрішнього освячення покчан (腹藏) — у статті доводиться, що корейська сакральна скульптура функціонує як ретельно організована матерія.

Нумінозна ефективність та дієвість цих об’єктів повністю залежить від їхнього беззаперечного математичного підпорядкування канонічним приписам. Зрештою, ця робота деконструює генеративну матрицю корейського сакрального зображення, ілюструючи, як іконометрія слугує критичною точкою перетину теологічних імперативів, інженерно-металургійних технологій та актуалізованої божественної присутності.

БАГАТОЗНАЧНІСТЬ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ТА СИМВОЛІЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

2026-03-14T10:51:15+02:00

У статті розглядаються особливості світогляду та інтелектуальної культури середньовічної Європи, а також їх роль у формуванні передумов розвитку європейської науки. Підкреслюється, що традиційне уявлення про Середньовіччя як про період інтелектуального застою між античністю та Новим часом є спрощеним і не відображає реальної складності культурних процесів цієї епохи. Сучасні дослідження доводять, що саме в середньовічній культурі сформувалися важливі світоглядні установки, які підготували ґрунт для становлення раціонального наукового мислення. Однією з таких установок стало переконання в тому, що світ має внутрішній порядок, створений божественним розумом, а отже може бути пізнаний людиною.

У статті аналізується теоцентричний характер середньовічного світогляду, у межах якого Бог розглядався як першопричина буття, джерело істини, порядку та гармонії. Особлива увага приділяється символічному сприйняттю реальності, властивому культурі того часу. Світ трактувався як система знаків і символів, через які людина могла осягати божественний задум. У цьому контексті розглядається роль сакральної арифметики, у якій числа мали не лише математичне, а й глибоке символічне значення, а також значення універсалій у середньовічному мисленні.

Окремо висвітлюється концепція потрійного членування буття («буття до речей», «у речах» і «після речей»), що дозволяла поєднати християнське вчення про створення світу з філософським поясненням його структури та пізнаваності.

Значну увагу приділено взаємодії античної філософської спадщини та християнської теології. Показано, що середньовічні мислителі активно використовували ідеї античних авторів, зокрема Платона й Арістотеля, інтерпретуючи їх у світлі християнського світогляду. Аналізується також роль авторитету традиції, який визначав інтелектуальне життя того часу, а також особливості середньовічної культури коментування та тлумачення текстів.

У підсумку робиться висновок, що середньовічна культура створила особливу інтелектуальну традицію, у якій поєднувалися віра, символічне мислення та раціональний аналіз. Саме ця взаємодія сприяла формуванню нових уявлень про світ і людину, збереженню та переосмисленню античної спадщини, а також підготовці передумов для подальшого розвитку європейської філософії та науки.

МОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕМОГИ ПОНТІЯ ПІЛАТА НАД ІСУСОМ ХРИСТОМ. РОЗДУМИ ЩОДО ІСТОРИЧНОГО ШЛЯХУ ІУДАЇЗМУ ТА ХРИСТИЯНСТВА

2026-03-14T10:51:20+02:00

У статті здійснюється аналіз окремих аспектів образу Понтія Пілата та розвитку християнської традиції на основі оповідання Анатоля Франса «Прокуратор Юдеї», фільму Джана Паоло Калегарі та Ірвінга Раппера «Понтій Пілат». Розгляд зазначеної тематики здійснюється шляхом аналізу глави однієї з частин дослідження британського історика А. Дж. Тойнбі «Дослідження історії» під назвою «Історія та перспективи єврейства». Автори статті підходять до викладу християнської традиції у критичному ключі. Констатується на основі залучення робіт представників німецької історіографії початку XX ст., що становлення християнської традиції суперечило основним космополітичним аспектам античної цивілізації, що мають прогресивне історичне значення. У той же час імперський дискурс диктував, як відомо, Стародавньому Риму спочатку боротьбу з представниками християнства, а потім їх включення до управлінських імперських практик. Зазначені практики мали інший зовнішній вираз у порівнянні з подальшою історичною долею християнства.

З опорою на методологічні напрацювання Я. Буркхардта критично оцінюються спроби реанімації соціальних позицій християнства раннього Нового часу. Як ілюстративну модель вірності зазначеного підходу використовується теза А. Тойнбі, який скептично оцінював історичний шлях Ізраїлю в XX столітті. Частково оцінки християнства Буркхардта і Тойнбі перегукуються, але лише у загальному вигляді. Констатується, що звернення до тойнбіанської системи методологічних координат дає змогу побачити справедливий характер оцінки А. Тойнбі «долі єврейства». Британський історик звертав увагу на негативний характер спроби застосувати практично християнську (іудейську) традицію для обґрунтування відокремленої поведінки Ізраїлю (сіонізм). Це призводить до відмови від «універсальної місії».

Як загальний висновок представленої статті висувається теза у відповідність до якої одним із небагатьох прогресивних досягнень християнської традиції є її здатність досягати значних історичних результатів у моменти, «коли Історія починає рухатися» (А. Тойнбі). В цілому ж, такі моменти швидше відбивають ситуацію повномасштабної історичної кризи (Я. Буркхардт), з якої те чи інше суспільство самостійно вийти не може. Тому критичний погляд на християнство має підстави для існування, у сенсі кінцевої «перемоги» Понтія Пілата (космополітизму) над ексклюзивістськими тенденціями у християнстві.

ТАНАТОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС В АРАБО-МУСУЛЬМАНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ

2026-03-14T10:51:27+02:00

У статті досліджується еволюція та структура уявлень про смерть в арабо-мусульманській традиції. Авторки аналізують перехід від доісламської парадигми сліпого року до ісламської концепції смерті як раціонально осмисленого переходу. Особлива увага приділяється лімінальному стану «Барзах» та суфійській метафізиці «смерті Его» як шляху до духовного єднання з Абсолютом. Розглядається вплив танатологічних догм на формування етичних норм, обрядової практики та візуальної культури некрополів. Обґрунтовано, що розуміння ісламської моделі смерті є ключовим для деконструкції культурних стереотипів.

МОТИВИ ПІСЕНЬ ВАГАНТІВ У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ МАНДРІВНИХ ДЯКІВ

2026-03-14T10:51:34+02:00

Порівнюються основні мотиви пісенної лірики вагантів — мандрівних співців у країнах Європи ХІІ–ХІІІ ст. і тематика творчості українських мандрівних дяків ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. Ваганти найбільше цінували свободу, їхня пісенна лірика сповнена прославлянням вільного життя, природної жіночої краси, скаргами на нужду й критикою байдужого до страждань людини церковного кліру. Подібні мотиви знаходимо у творчості українських мандрівних дяків, хоча в них переважають скарги на нужденне життя й критика кліру, особливо його жадібності, охоти до дармових скарбів.

СМИСЛОВІ СЦЕНАРІЇ КУЛЬТУРНОЇ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ: СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ, НАСЛІДКИ

2026-03-14T10:51:41+02:00

У статті культурну деколонізацію в Україні розглянуто як багаторівневий смисловий процес, у межах якого взаємодіють дискурсивний, практичний і символічний виміри культурної дії. Розроблено типологію смислових сценаріїв (нормативно-державний, інтелектуально-гуманітарний, комунікативно-популярний) та проаналізовано їхні функції й наслідки на символічному, соціокультурному та епістемічному рівнях. Показано, що деколонізація має інверсійну логіку, у якій звільнення від колоніальних структур поєднується з ризиком їхнього символічного відтворення, що актуалізує потребу переходу до рефлексивного культурного мислення.