САКРАЛЬНІ ТЕКСТИ ЯК ДЖЕРЕЛО БУДДИСТСЬКОЇ ЗОБРАЖАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ: КОРЕЙСЬКИЙ ІКОНОМЕТРИЧНИЙ КОРПУС

Анотація

Це комплексне дослідження пропонує фундаментальне переосмислення корейської буддійської іконометричної традиції, системно зміщуючи академічний дискурс від суто мистецтвознавчих або естетичних інтерпретацій. Замість того, щоб трактувати цей багатий текстовий та матеріальний корпус як просту компіляцію ремісничих евристик чи стилістичних настанов, у цьому дослідженні він розглядається як складний,  висококодифікований механізм сотеріологічної інженерії та онтологічної стабілізації, застосований до сакральної матеріальності.

Простежуючи історичну траєкторію від гетерогенних прототантричних практик епохи Об’єднаної Сілли (676–935 рр. н. е.) до жорстко систематизованої ритуальної ортопраксії пізнього періоду Чосон (1392–1910 рр. н. е.), аналіз розкриває діалектичний зв’язок між текстовою кодифікацією божественної форми та її фізичним втіленням у резистентних матеріалах (камені, металі, дереві). Завдяки ретельному синтезу філологічного аналізу та методологій вивчення матеріальної релігії — із особливим фокусом на кодикології «Чосан кьон» (造像經, Сутри про створення зображень) та ритуалах внутрішнього освячення покчан (腹藏) —  у статті доводиться, що корейська сакральна скульптура функціонує як ретельно організована матерія.

Нумінозна ефективність та дієвість цих об’єктів повністю залежить від їхнього беззаперечного математичного підпорядкування канонічним приписам. Зрештою, ця робота деконструює генеративну матрицю корейського сакрального зображення, ілюструючи, як іконометрія слугує критичною точкою перетину теологічних імперативів, інженерно-металургійних технологій та актуалізованої божественної присутності.