ІМЕНУВАННЯ ЛЮДИНИ ЯК ОБ’ЄКТ І ЗАСІБ ГУМОРУ

Автор(и)

  • Юрій Олександрович Карпенко Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, Україна

Анотація

Колись я висловив думку, що існує три принципи художнього застосування власних назв – ліричний, епічний та гумористичний, причому називалося лише дві прикмети останнього: “сполучення несполучуваного, настанова на сміх”. Якось розгортаючи цю думку, спробую докладніше зупинитися на гумористичному принципі роботи з власними назвами. Йдеться передусім не про вигадані гумористичні прізвища на взірець запровадженого О. Вишнею Передериматнюріохора, а про прізвища і взагалі антропоніми реальні, належні конкретним людям, про їх гумористичне переоснащення, про роботу гумористів з іменнями конкретних діячів, переважно письменників. Основним джерелом матеріалу є прекрасна “Антологія сатири та гумору XX ст.”, разом з наступним розділом “Українська література XX ст. в дзеркалі і у задзеркаллі” уміщена в четвертій книзі “Українського слова” у його другому виданні. У гумористичній обробці антропонімів, що має на меті не тільки викликати посмішку, а й якось оцінити, певним чином піддати критиці, застосовуються розмаїті прийоми.

##submission.downloads##

Опубліковано

2004-12-15

Номер

Розділ

СМІХ НА ПЕРЕТИНІ МИСЛЕННЯ І МОВИ