ПАРАДОКСАЛЬНИЙ СМІХ ПРИ РИТУАЛЬНОМУ РОЗРИВАННІ ПОГАНСЬКОГО БОЖЕСТВА, «КУРОЧКА РЯБА», АПОЛЛОН ЯК МИША ТА РАДІСТЬ СВІТОТВОРЕННЯ

Анотація

У фольклорі немає нічого випадкового Відновлення фольклорно-історичних витоків дитячої казки «Курочка Ряба» показує, що вона певним чином сходить до старовинного міфологічно-обрядового комплексу, пов’язаного з ритуальним відтворенням воскресіння поганського божества, що супроводжувалось сміхом та радістю. Фінальна частина обряду полягала у розриванні опудала цього божества та його похороні (або спаленні), що теж супроводжувалось сміхом, що виглядає парадоксальним та нелогічним. Прояснити цю ситуацію може звернення до міфологеми розчленування Першолюдини, завдяки чому виник Всесвіт. Аналогом Першолюдини в архаїчних міфах виступало Світове Яйце. Розбиття Золотого Яйця у казці є типологічно паралельним розчленуванню Першолюдини. Внаслідок цього знищення Яйця також означало ніщо інше, як творення Всесвіту (про що свідчить ритуально обов’язкове розбивання пасхальних крашанок).

Не випадковим персонажем у казці про Курочку Рябу є й Миша, котра історично пов’язується з Аполлоном, повелителем мишей, який в архаїчні часи і сам розумівся в образі Миші. Попри свою мортальність та руйнівність Аполлону-Миші приписувалась, через здатність до інтенсивного розмноження, ще й творча сила (миша = м’яз). Відповідно, казкова Миша, що, махнувши хвостиком, розбиває Золоте Яйце – це не руйнівник, а деміург нового світу, і саме це робить сміх при знищенні божества, а фактично – при творенні Світу, цілком виправданими і зрозумілим, тоді як плач діда і баби з розбиття Золотого Яйця – навпаки, незрозумілим і нелогічним – адже вони самі щойно прагнули його розбити, що говорить про пізнішу корекцію сенсу міфологічного попередника цієї казки.