№ 13 (2008): СМІХ ТА СЕРЙОЗНІСТЬ: МНОЖИННІСТЬ ВИДІВ ТА ВЗАЄМИН

Це видання є спільним проектом Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова і міського наукового товариства «Одеська гуманітарна традиція». Збірник наукових праць «Δόξα / Докса» має міждисциплінарний характер, редакційна колегія публікує статті, що містять результати наукових досліджень переважно у галузі філософії та філології. Кожен випуск присвячений окремій тематиці.

Випуск 13 «Сміх та серйозність: множинність видів та взаємин» в черговий раз звертається до проблем сміху та сміхової культури. Він містить результати оригінальних досліджень авторів, що представляють різні ділянки знання та різні їхні аспекти: філософію, культурологію, лінгвістику, мистецтвознавство тощо.

В розділі 1 «Філософські аспекти сміху» друкуються статті, що розглядають природу сміху та його проявів, характер сміхового ставлення до дійсності, шукаючи «умови можливості» сміху як невід’ємної компоненти людського мислення й буття, відкриваючи як його витоки глибини Ніщо. Автори показують, що сама філософія містить в собі такі настанови і передумови, що дозволяють визначати її як справді «веселу науку», аналізують неодмінний зв’язок сміху і дійсної в певні періоди парадигми, з’ясовують здатність сміху долати ілюзії, відчай, відзначають межовий характер скандалу.

В розділі 2 «Смішне та серйозне в культурі» досліджуються різні прояви сміху в давній і сучасній культурах. Це і розгляд трикстера як однієї з давніх фігур сміхової культури, і аналіз природи скомороцтва та його ролі у формуванні карнавальної культури, і з’ясування своєрідності гомеричного сміху в контексті християнського віровчення, і вивчення становлення національного козацького архетипу в межах самоіронічного світогляду українців, і аналіз анекдотів та їхньої карнавальної природи, виявлення універсалій культури в забавлянні «Сорока-воровка», а також представлення раблезіанського сміху в концепції М. Бахтіна як некласичної теодицеї, що має розглядатися не як відроджене язичництво, а як цілковито християнська справа.

«Лінгвістичні дослідження смішного» – розділ 3 – присвячений аналізу засобів вираження смішного в різних текстах. Тут йдеться й про гумор в рекламному дискурсі, і про виявлення гендерно-когнітивної специфіки вираження комічного при перекладі текстів з однієї мови на іншу, і про специфіку сміхових форматів в Інтернеті, і про можливості сатиричного тексту виступати конкурентом патогенного тексту тощо.

Розділ 4 «Сміх і комічне в мистецтві» містить різноманітні матеріали: це з’ясування своєрідності естетики комічного в поезії казахського поета Олжаса Сулейменова, освоєння гротеску і ритуального сміху сучасною прозою, встановлення відношень між сміхом і серйозністю у фільмах Андрія Тарковського, аналіз сучасної світової анімації на предмет наявності в ній смішного.

Цей випуск вирізняється з усіх попередніх, присвячених сміховій тематиці, наявністю нових жанрів, що розташовані в розділі 5 – «Наукові фейлетони і пародії». Тут вперше розміщено науковий фейлетон з аналізом серйозної проблеми долі гуманітаристики і університетського викладача за сучасних умов, а також 2 пародійні містифікації.

В останньому, традиційному для «Докси», розділі «Переклади» друкується стаття німецького арт-критика Людвіґа Сейфарта з Берліна, що був визнаний 2007 р. кращим критиком Німеччини, надана нам автором і перекладена російською мовою Ліаною Кришевською: «Гнилье в моське. Франц Вест и гротескное тело».

Редколегія сподівається, що всі читачі зможуть отримати величезну насолоду від міркувань наших авторів і здобути переконання в невмирущості сміху та його перебуванні по всіх усюдах.

Редакційна колегія